ДГАММАПАДА

в перекладах Павла Ріттера

11
Ті, що в несутності сутність,
а сутність в несутності бачать,
Вони не охоплюють сутність,
їх хвилі облуди несуть.

12
Але хто у сутності сутність,
несутність в несутності бачить,
Ті справді охоплюють сутність,
їх істини хвилі несуть.

13
Як хату, що вкрита погано,
дощі заливають, руйнують,
Отак ненаставлену душу
нестримана пристрасть руйнує.

14
Як хату, що добре покрита,
дощі не заллють, не зруйнують,
Добре наставлену душу
пристрасть повік не зруйнує.

15
Сумує, живучи, сумує в смертний час,
Хто діяв зле; нудьгує він в обох світах,
Бо винен він; страждає він страшенно,
Коли розгляне прикрість вчинків злих своїх.

16
Радіє живучи, радіє в смертний час,
Хто діяв добре; радіє він в обох світах,
Радіє і раює він, щасливий,
Коли розгляне чесність добрих дій своїх.

41
Незабаром на землі лежатиме це мертве тіло,—
Без відчуттів, нещасне, жалюгідне, як колода.

47
Людину, що збирає квіти,
Підлеглу пристрастям своїм,
Зірвавши раптом, смерть відносить,
Коли село заснуле злива залива.

51
Немов барвисті, гарні квіти,
що блищать, а не пахтять,
Безплідні ті слова, які не спричиняються до дій.

58-59
Мов на купі гною, що лежить десь край дороги,
Пахучі й гарні розцвітають
квіти й звеселяють нас,
Із каст найнижчих людства,
до яких всі ставляться з презирством,
Походять учні, що Будди навчання просвітило їх.

60
Задовга ніч для того, хто не спить,
А путь—для стомлених мандрівників.
Живуть у нескінченних муках ті,
Хто світла істини дійти не зміг.

65
Знай: дурень, що себе
за дурня визнає,— розумний,
Коли ж за мудреця себе вважає, він — дурний.

81
Незламну скелю вітрові не зруйнувати,
Хвалою і докором мудреця не схвилювати.

82
Глибоке й чисте озеро вбирає світло,—
Так слово істини засвоює розумних чистин дух.

83
Усюди добрі люди — доброчесні,
Не скаржаться і пристрасті не знають;
Розумні — в щасті надто не радіють,
В нещасті не впадають в безнадію.

84
Для себе хто нічого не жада,
Не прагне,— ні синів, ані скарбів, ні влади,
Хто задля себе не шкодить іншим —
Той справді-бо розумний, добрий, чесний.

106
Хто тисячу пожертв на місяць
Приносить сто років підряд,
Нехай один раз пошанує
Хоч на єдину мить того,
Хто сам себе вже подолав,—
Далеко краще буде.

116
Роби лише добро, зла не чини.
Бо хто не дбає про добро, втішається той злом.

123
Як купець-багатій уникає шляхів небезпечних,
А отрути — людина, що прагне
життя,— зла так слід уникати.

127
Ані в повітрі, ні в морських глибинах,
Ні в горах, ні в печерах, ні в безодні,—
Ніде нема такого місця в світі,
Де зміг би ти свій злочин приховати.

130
Люди бояться кари,
Люди люблять життя.
За взірець себе обравши,
Нікого не вбивай.
Сам не вбивай і не наказуй
Іншим будь-кого вбивати.

153-154
Десь марно я пройшов крізь коло
Нових народжень без кінця,
Шукав життя будівника,
А тільки горя й мук зазнав.
Будівнику! Тебе знайшов я:
Не будуватимеш домів.
Бо цеглу всю твою розбито,
Зруйновано ущент дахи.
Моя душа тепер на волі,
А пристрастям настала смерть.

173
Хто лихі свої вчинки потім добром прикриває,
Схожий на місяць, що виринув щойно з-за хмар.

186
Дощ золотий бажання
не задовольнить. Розумний знає,
Що пристрасті дають нам
мало радощів, багато горя.

187
Не прагнувши навіть небесних утіх,
Радіє, пристрасть знищивши свою,
учень святого Будди.

188
Притулку будь-якого в горах
чи в лісах собі шукають,
В гаю, під деревом святим
залякані, нещасні люди.

189
Але рятунку там нема, непевний то притулок:
Хто прихистився там, той горя й мук ще не уник.

190
Хто ж навернувся до Будди
і до його закону та громади,
Хто істини його святі чотири добре усвідомив,

191
Що є страждання та його походження і подолання,
То добрий шлях з вісьмох частин,
що знищує страждання,—

192
Ось де притулок, ось де справжнє спасіння;
Хто захист там знайшов,
той від страждання й мук урятувався.

209
Коли того, чого не слід, хтось прагне,
А тих речей, що слід, якраз не прагне,
Коли хтось любе, а недобре вибирає,
Той заздрить тим, що вже себе пізнали.

210
Не з'єднуйся ніколи з тим, що любиш,
Не з'єднуйся і з тим, чого не ліобіпп,
Бо тяжко, коли любого не бачиш,
Так само, як дивитись на нелюбе.

211
Тому не слід любити анічого,
Бо тяжко нам втрачати те, що любе,
Оті є справді вільні, хто не має
Нічого, що їм любе чи нелюбе.

273
Той шлях з восьми частин в житті найкращий,
Ті істини чотири є найкращі.
Обов'язок найкращий безпристрасність,—
Хто істини дійшов — з людей найвищий.

285
Ти вирви з серця ніжну співчутливість,
Як пізно восени збивають лотос,
І шлях готуй собі для відпочинку,
Нірвани, що його вказав сам Вчитель.

286
«Там житиму я восени, там взимку, тут улітку»,—
Турбується дурний, а те,
що буде далі, він не бачить.

287
Хто дбає за синів чи за худобу
І піддається владі почуттів своїх,
Того, неначе злива сплячі села,
Захопить смерть зненацька й знищить.

334
Людей, що стримувать себе не вміють,
Враз пристрасть оперіже, як ліана;
Вони дарма блукають, метушаться,
Як мавпи, що плоди шукають в лісі.

336
Але хто переміг облудну пристрасть,
Що в світі важко так її здолати,
Той і страждання всі тоді відкине,
Як квіти лотосів — роси краплини.

363
Чернець той, що язик свій стримує,
правдивий є й не гордий,
Навчає правди та добра:
його слова — як мед солодкий.

382
Чернець той, хоч і молодий,
що вже до Будди навернувся,
Так сяє, наче місяць,
що його вже хмара не вкриває.

383
Ти пристрасний потік життя спини, брахмане,
А з серця із свого усі бажання вирви,
Бо хто сансари всю нікчемність усвідомив,
Пізнав Нірвани вічну істину, брахмане.

| До початку сторінки | | На головну сторінку |